Накричав начальник – ми зіщулююмося, завмираємо, намагаємося «тримати обличчя», не видати сум’яття…Захворіла дитина – «тіло напружене, всередині сковуючим холодом оселився страх, загострюється чутливість, підвищується витривалість»…Сварка з коханою людиною – від їдкої образи хочеться стиснутися, сховатися, згорнутися клубком, згортаються плечі, німіють ноги, кам’яне обличчя…Коли трапляється невдача – ми приймаємо удар, і знову в груди, закриваючись руками, плечима, забуваючи дихати…Раз по раз ми боїмося, дивуємося, сумуємо, горюємо, радіємо, відчуваємо захват, сердимося, впадаємо у відчай, і кожен раз наше тіло відкривається, закривається, німіє, розслабляється, стискається, кам’яніє, болить.Як часто ми ковтаємо удари долі, не встигаючи усвідомити і переварити їх, прожити біль і розчарування, відгорювати, змиритися. Високий життєвий темп вимагає зібраності, мобільності, працездатності, вміння швидко адаптуватися і перемикатися. Біль і непережиті, невисловлені, а часто і неусвідомлені емоції осідають в глибинах підсвідомості.
![](https://xn--80alml8j.xn--j1amh/wp-content/uploads/2019/12/handstand-2224104_960_720.jpg)
А тіло все продовжує і продовжує звично стискатися, не дихати, кам’яніти, хворіти.Воно так часто це робить, що в якийсь момент вже просто не може розслабитися, випрямитися. З’являється сутулість, скутість в рухах, пропадає пластичність і легкість. Тіло змінюється, підлаштовується, звикаючи ховати і носити в собі мовчазний гнів, невиплаканий біль, невисловлену радість. А життя все набирає і набирає обертів. Бракує грошей, ростуть діти, хворіють батьки, більше відповідальності, менше часу. І тіло виручає, входить в стан – сидить годинами без руху, затікаючи і втрачаючи чутливість, мало спить, їсть нерегулярно і неякісну їжу, носить тяжкості, дихає вихлопними газами, звично відбиваючи удари вже зігнутими плечима і висловлюючи радість наклеєною посмішкою.Ми обіцяємо тілу відпочинок – два тижні у моря – просто лежати. Щоранку, вимикаючи будильник, ми обіцяємо собі, що в наступну ніч ми обов’язково дамо собі поспати, відпочити, видихнути. А щовечора знову засиджуємося допізна.Ми обіцяємо собі викроїти час на розмову з подругою / другом, висловити їй все що наболіло і лежить тягарем на душі. Але у подруги виявляється купа своїх проблем, і начебто незручно вантажити її додатково. Зустрітися знову немає часу, по телефону про такі речі не розкажеш, а потім вже і не актуально …
![](https://xn--80alml8j.xn--j1amh/wp-content/uploads/2019/12/massage-835468_960_720.jpg)
НА СКІЛЬКИ ВИСТАЧАЄ РЕСУРСІВ ТІЛА? У кожного по-різному. Але рано чи пізно, якщо про тіло не почати піклуватися, воно перестає справлятися. Все частіше чіпляються віруси, укладаючи нас в ліжко. З’являється зайва вага, уособлюючи собою всю ту ношу, фізичну і душевну, яку несе людина. З’являються хронічні захворювання.В цьому місці ми, як правило, включаємось (правда, іноді не відразу), звертаємося до лікарів, п’ємо ліки, починаємо боятися протягів, …. і, продовжуючи далі все швидше і швидше закручуватися в потоці життя, вміло блокуємо знеболюючими і імуномодуляторами боязкі спроби тіла заявити про себе.Що відбувається з тілом далі, думаю, ви здогадуєтеся…Хотілося б на цьому зупинитися. І сказати ось про що.Мені знадобилося багато часу, напевно, занадто багато, для того, щоб зрозуміти (усвідомити), що я роблю щось в цьому житті до тих пір, поки моє тіло служить мені. І в тому місці, коли моє тіло скаже мені “стоп”, закінчиться все – і мої плани, і мрії, і обов’язки, і труднощі, і розвиток, і амбіції. Закінчуся я.Тіло не буде нескінченно відкладати на потім непрожиті болячки – воно буде повертати їх хворою спиною, сутулістю, варикозом, задишкою, вірусами, просячи уваги, турботи, відпочинку, співчуття, подяки.Тіло нескінченно втомлюється постійно стискатися і каменіти від страху, не дихати від душевного болю, ставати слабким і апатичним від відчуття безсилля і безглуздя. Воно хоче розслабитися, випрямитися, дихати, а для цього випустити, вимовити, виплакати біль, гнів, образи, сльози. Все що утримується всередині, забираючи сили.Тілу потрібна щира турбота, а не регулярний медогляд, фальшиво запакований в медичну страховку.Тілу потрібна вдячність за те, що воно допомагає жити так, як хочеться, чути, бачити, відчувати.
![](https://xn--80alml8j.xn--j1amh/wp-content/uploads/2019/12/woman-1822459_960_720.jpg)
ЩО ДЛЯ МЕНЕ ЗАРАЗ ТУРБОТА ПРО ТІЛО? Відкласти усі «невідкладні» справи тоді, коли втомився, дати собі 15-20 хвилин тиші, налити чаю і дати собі розслабитися.Попросити допомоги рідних, друзів, фахівців тоді, коли вона мені потрібна.Не нехтувати своїм емоційним станом і звертатися до психолога (психотерапевта), якщо не вдається самому впоратися зі страхами або іншими переживаннями. Бути готовим заплатити за це гроші.Знаходити можливість зустрічатися з друзями, вести з ними довірчі, відверті розмови, приймати їх турботу і увагу.Реалізовувати свої бажання з розряду «з жиру біситься»: робити фотосесії своєї сім’ї, переклеювати шпалери на кухні, ходити в театр.Йти в сторону того, про що мріяв. Або хоча б «лежати в цьому напрямку».Не запізнюватись. Берегти себе від пов’язаних з цим нервуванням і почуттям провини.Висипатися і регулярно харчуватися. Готувати ті страви, які люблю я. Ходити до лікаря, якщо у цьому дійсно є необхідність. Не економити на хорошому фахівцеві.І, головне, прислухатися до того, що говорить мені моє тіло, бути з ним в одній команді.І тоді воно вдячно відгукується хорошим настроєм, красою, енергією і силою!