Накричав начальник – ми зіщулююмося, завмираємо, намагаємося «тримати обличчя», не видати сум’яття…Захворіла дитина – «тіло напружене, всередині сковуючим холодом оселився страх, загострюється чутливість, підвищується витривалість»…Сварка з коханою людиною – від їдкої образи хочеться стиснутися, сховатися, згорнутися клубком, згортаються плечі, німіють ноги, кам’яне обличчя…Коли трапляється невдача – ми приймаємо удар, і знову в груди, закриваючись руками, плечима, забуваючи дихати…Раз по раз ми боїмося, дивуємося, сумуємо, горюємо, радіємо, відчуваємо захват, сердимося, впадаємо у відчай, і кожен раз наше тіло відкривається, закривається, німіє, розслабляється, стискається, кам’яніє, болить.Як часто ми ковтаємо удари долі, не встигаючи усвідомити і переварити їх, прожити біль і розчарування, відгорювати, змиритися. Високий життєвий темп вимагає зібраності, мобільності, працездатності, вміння швидко адаптуватися і перемикатися. Біль і непережиті, невисловлені, а часто і неусвідомлені емоції осідають в глибинах підсвідомості.
А тіло все продовжує і продовжує звично стискатися, не дихати, кам’яніти, хворіти.Воно так часто це робить, що в якийсь момент вже просто не може розслабитися, випрямитися. З’являється сутулість, скутість в рухах, пропадає пластичність і легкість. Тіло змінюється, підлаштовується, звикаючи ховати і носити в собі мовчазний гнів, невиплаканий біль, невисловлену радість. А життя все набирає і набирає обертів. Бракує грошей, ростуть діти, хворіють батьки, більше відповідальності, менше часу. І тіло виручає, входить в стан – сидить годинами без руху, затікаючи і втрачаючи чутливість, мало спить, їсть нерегулярно і неякісну їжу, носить тяжкості, дихає вихлопними газами, звично відбиваючи удари вже зігнутими плечима і висловлюючи радість наклеєною посмішкою.Ми обіцяємо тілу відпочинок – два тижні у моря – просто лежати. Щоранку, вимикаючи будильник, ми обіцяємо собі, що в наступну ніч ми обов’язково дамо собі поспати, відпочити, видихнути. А щовечора знову засиджуємося допізна.Ми обіцяємо собі викроїти час на розмову з подругою / другом, висловити їй все що наболіло і лежить тягарем на душі. Але у подруги виявляється купа своїх проблем, і начебто незручно вантажити її додатково. Зустрітися знову немає часу, по телефону про такі речі не розкажеш, а потім вже і не актуально …
НА СКІЛЬКИ ВИСТАЧАЄ РЕСУРСІВ ТІЛА? У кожного по-різному. Але рано чи пізно, якщо про тіло не почати піклуватися, воно перестає справлятися. Все частіше чіпляються віруси, укладаючи нас в ліжко. З’являється зайва вага, уособлюючи собою всю ту ношу, фізичну і душевну, яку несе людина. З’являються хронічні захворювання.В цьому місці ми, як правило, включаємось (правда, іноді не відразу), звертаємося до лікарів, п’ємо ліки, починаємо боятися протягів, …. і, продовжуючи далі все швидше і швидше закручуватися в потоці життя, вміло блокуємо знеболюючими і імуномодуляторами боязкі спроби тіла заявити про себе.Що відбувається з тілом далі, думаю, ви здогадуєтеся…Хотілося б на цьому зупинитися. І сказати ось про що.Мені знадобилося багато часу, напевно, занадто багато, для того, щоб зрозуміти (усвідомити), що я роблю щось в цьому житті до тих пір, поки моє тіло служить мені. І в тому місці, коли моє тіло скаже мені “стоп”, закінчиться все – і мої плани, і мрії, і обов’язки, і труднощі, і розвиток, і амбіції. Закінчуся я.Тіло не буде нескінченно відкладати на потім непрожиті болячки – воно буде повертати їх хворою спиною, сутулістю, варикозом, задишкою, вірусами, просячи уваги, турботи, відпочинку, співчуття, подяки.Тіло нескінченно втомлюється постійно стискатися і каменіти від страху, не дихати від душевного болю, ставати слабким і апатичним від відчуття безсилля і безглуздя. Воно хоче розслабитися, випрямитися, дихати, а для цього випустити, вимовити, виплакати біль, гнів, образи, сльози. Все що утримується всередині, забираючи сили.Тілу потрібна щира турбота, а не регулярний медогляд, фальшиво запакований в медичну страховку.Тілу потрібна вдячність за те, що воно допомагає жити так, як хочеться, чути, бачити, відчувати.
ЩО ДЛЯ МЕНЕ ЗАРАЗ ТУРБОТА ПРО ТІЛО? Відкласти усі «невідкладні» справи тоді, коли втомився, дати собі 15-20 хвилин тиші, налити чаю і дати собі розслабитися.Попросити допомоги рідних, друзів, фахівців тоді, коли вона мені потрібна.Не нехтувати своїм емоційним станом і звертатися до психолога (психотерапевта), якщо не вдається самому впоратися зі страхами або іншими переживаннями. Бути готовим заплатити за це гроші.Знаходити можливість зустрічатися з друзями, вести з ними довірчі, відверті розмови, приймати їх турботу і увагу.Реалізовувати свої бажання з розряду «з жиру біситься»: робити фотосесії своєї сім’ї, переклеювати шпалери на кухні, ходити в театр.Йти в сторону того, про що мріяв. Або хоча б «лежати в цьому напрямку».Не запізнюватись. Берегти себе від пов’язаних з цим нервуванням і почуттям провини.Висипатися і регулярно харчуватися. Готувати ті страви, які люблю я. Ходити до лікаря, якщо у цьому дійсно є необхідність. Не економити на хорошому фахівцеві.І, головне, прислухатися до того, що говорить мені моє тіло, бути з ним в одній команді.І тоді воно вдячно відгукується хорошим настроєм, красою, енергією і силою!
