Знаєте як я визначаю якість життя? Не грошима та привілеями, не машинами та готелями, не подорожами та захопленими фанатами…
Я міряю якість життя хорошим настроєм. Міряю його усмішками. Своїми та усмішками дорогих мені людей. Тими секундами, хвилинами, годинами, коли я в хорошому настрої. Коли мій син посміхається мені перед сном і просить почухати спинку. Коли моя молодша дочка заливається реготом своїм беззубим ротом, коли я їй дую в пузик. Коли старша дочка пише – “Па, спасибі, що перевів грошей”. Коли дзвониш батькам і вони кажуть – “все в порядку”. Коли моя кохана дружина просить обніматися перед моїм відходом на роботу.
Єдиним критерієм щастя для мене є кількість часу, коли більшість з моєї сім’ї в хорошому настрої.
І якщо хоч одному з них погано, мені теж погано. Тому, не важливо як, не важливі правила, домовленості, обов’язки, розклад і традиції, порядок і зразкова поведінка. Все це не варто жодної сльозинки. Якщо щось псує настрій – зруйнуй це. Якщо щось змушує плакати – міняй це. Я не про глобальні речі, я не про відносини чоловіків і жінок. Я про просте звичайне щоденне щастя.
Треба спати, а хочеться мультики? Хер з ним, з цим сном. Так ляже дитина на півгодини пізніше. Так він ЩАСЛИВИЙ буде цим! Хочеться морозива взимку? Чудова ідея! І як в наслідок виявиться, що захворіє якраз той, хто більше всіх вберігає від застуди в шарфиках. Не хочеться прибирати в кімнаті? Ну і хер з ним, домробітницю виклич. Страшно спати без світла? І хер з ним! Врубуй прожектора!
Ось за це я борюся. За кількість щасливих хвилин. І на цих терезах я міряю своє життя. Яких хвилин більше. Бо ніхто не знає яким буде завтра.
[ratings]
