У кожного свій шлях до молитви. Ось яку історію розказувала мені моя бабуся. Це було у Львові за часів Австро-Угорської імперії.
Ніч. В аптеці дрімає на чергуванні старий провізор. Раптом чує дзвінок. Відкривши двері, він бачить заплакану дівчинку з рецептом в руці.
– Що ти хочеш? – запитує провізор.
– Мама помирає, і я прийшла за ліками, – каже дівчинка і подає провізору рецепт.
Заспаний чоловік з неохотою готує ліки і віддає їх дівчинці, яка вибігає з аптеки і швидко зникає в темряві.
Встановлюючи назад пляшки, з яких він брав інгредієнти для приготування ліків, провізор раптом помічає, що помилково налив в ліки сильної отрути, і хвора, якщо прийме їх, – вмить помре. Провізор вибігає на вулицю, але дівчинки вже немає. Що робити, де шукати допомоги? Провізор згадує, що в дитинстві йому мати говорила про Бога; він опускається на коліна і починає молитися: «Господи, спаси мене! Не допусти, щоб загинула хвора, спаси мене від вбивства!»
Ніколи раніше він не молився і був байдужий до віри в Бога, але така щира молитва не буває без відповіді. Знову дзвонить дзвінок. Провізор відкриває двері і на порозі бачить ту ж саму ридаючу дівчинку.
– О Господи, – сказала вона, заливаючись сльозами, – я спіткнулася, впала і розбила пляшку; у мене немає більше грошей, а мама вмирає!
Провізор обнімає її і починає цілувати. Він втішив дитину, адже для нього вона зараз була як ангел, який приніс відповідь на молитву і, більше того, – віру в живого Бога.
Аптекар знову готує ліки і разом з ліками дає гроші з проханням повідомляти про здоров’я мами. З цієї ночі провізор став християнином, який щиро полюбив Бога.
Молитва – це рука, простягнена до Бога, аби отримати Його милість.
Це цілющий бальзам для пораненого серця.
